Олександр Ірванець

Юркові, самому собі й Вікторові. Саме в такій послідовності.

Сорокаріччя дихає в обличчя.
- Кому – кричить – на той бік, у заріччя? -
Веселий перевізник Харитон.
А ми завмерли на краю сторіччя.
Невже до нас звучить ця форма клична,
Цей кепський жарт, цей фамільярний тон?

Та нам же ще до Відня й до Берліна!..
Але вода вдаряє під коліна
І громіздкою робиться хода.
І не спасуть вже й наше покоління
Всі мантри, заклинання і моління,
Всі бу-ба-бу і шабадабада.

Це лиш антракт! Ще буде друга дія!
Це ж наша “La Divina Commedia”.
Комедія! Хіба ж не дивина?
Останній чар повергнутого змія –
Що більше важить не сама подія,
А почуття, що збуджує вона!

In mezzo nel cammin di nostra vita…
Душа яріє, смутком оповита.
Ярій, душе, ярій, та не ридай!
Твій розпач – марний! Перспектива – світла!
Коли ж розпука у тобі розквітла –
Продай себе, або в оренду здай!..

Середній вік. Часи середньовіччя.
Ми досягли їх, трохи навіть швидше,
Ніж планували в золоті роки.
Підсунулись впритул – куди вже ближче.
Та в дзеркалі не втопиться обличчя
І не почнеться відлік навпаки.

1999 рік

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Олександр Ірванець»