Є приказка, літами непоборна.
Все витримає, стверджують, папір…
Я гумор мав і щось про тебе бовкнув.
А ти роздратувався — не стерпів.
І все оте з'явилося у пресі.
І все оте — на люд, на антураж.
Ні прізвища, ні фаху, ні адреси —
псевдонім і стотисячний тираж.
О позаплечні випади злослів'я,—
вендети дріб'язкової ножі!
Король і паперове королівство,
і паперові блазні — не мужі.
І світ увесь макетно-паперовий,
люмінісцентно-фееричний твір…
А ще ліси, порубані на дрова.
І дрова, перетерті на папір.
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »