Віктор Грабовський

Йдуть до Лаври на вселенську прощу

Йдуть до Лаври на вселенську прощу
зорі, блискавиці та громи,
що себе у подзвонах полощуть
невсипущо вічної юрми.
Як болять мені, благий трудяго,
твої руки, очі та… слова!
Мов буй-тур ти став під нашим стягом,
щоб ніхто вже ним не торгував.
Щоб лайдацтво, зваблене босяцтвом,
не згасило душі пломінкі,
а п’янке, роз’ятрене козацтво
пойнялось одвагою віків!
І не знаю більшої спонуки —
над високу битву дзвонаря —
од святого віддання на муки
всього, що несем до Вівтаря
віщої, сумної Берегині —
Церкви милосердного Христа.
Щоби прісносущо, як і нині,
Дух у Віру словом проростав.
…Ми повернем віршу щедрість долі,
як лукавству не здамось на кпин,
як збагнемо, що святих глаголів
зачекались тисячі родин
відданих Вітчизні українців,
справжніх її дочок і синів.
…Щойно, болю сповнений по вінця,
голос твого серця продзвенів.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Віктор Грабовський»