Йду щоденно по гострому лезі я
Безконечного в часі ножа.
Мудрі кажуть: правдива поезія,
Коли сповнена болем душа.
Ну, а радість?
І радість болюча –
Швидкоплинна її краса.
Струни променів зріже туча,
І сльота заімлить небеса.
Далі йтиму по гострому лезі я,
Не ступлю на коштовний ефес.
Хай нестерпно болить поезія
Мирним щастям людських небес.
Засмутилось кошеня — Треба в школу йти щодня. І прикинулось умить, Що у нього хвіст болить.…
Читати далі »
Важучі кетяги краси Галузки вигнули бузкові, Немов не справжні, а казкові Суцвіття з перлами роси…
Читати далі »
Осінній день бухикав хрипко, Укрившись хутром листяним. За сторчаком хворостяним Зурмила бджіл прощальна скрипка…
Читати далі »
Зовсім голенькі купались дівчата. Ніч була тепла, Імла як смола. Блиснула блискавка…
Читати далі »
Ми – ковалі своєї долі»,– Старий вівчар казав щодня. Його в комунівській квасолі За землю вбила куркульня…
Читати далі »