Як ви живете, і чим ви дихаєте?
Вас доброта без ножа уб'є.
За бездоріжжям оцим, як віхолами
хто розпізнає, чи ви ще е?
Як вас назвати — сестрою, матір'ю?
Хто ви для мене — вітчизна, світ?
Біла сорочка з чорними маками,
кетяг калини — на рукаві.
Вас покидають внуки і правнуки.
Весь, до зернини, лущиться рід.
Хто зостається з вами під прапором?
Тільки поети і бунтарі!
Голос всихає, в'яне, ламається.
Голос як нитка — через віки.
Ген попід вікнами — грядочка з мальвами.
Ген за туманами — цокіт підків.
І не відбутися храмами, свічами.
І не накинути хустку на рот.
Мову скалічену, думку позичену
не причесати “а-ля народ”.
Не підрум'янити, не закосичити,
в срібну позлітку не зодягти —
тих, що порубані, тих, що посічені,
тих, що запродані, і — під хрести!
Водо глибокая, зоре високая,
душе жорстокая — їх не тривож!
З болю якого? Я якого неспокою?
Правда чи лож?..
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »