Іван Драч

Як ми їздили в гості до Чехова

Сергію Баруздіну

Ожеледь була. Буря. Нас стрічали... сіллю.
Машини сіль розсипали по крижаному шосе.
А потім вже хлібом-сіллю по щедрім братерськім
дозвіллю:
Дивіться, бо ще Пегаса до «Волги» в кювет занесе!

А потім ми йшли до Меліхова. Десь там він у кабінеті.
Ми йшли, мов боялись розхлюпатись. Слизота така і
тьма.
Дев'ятнадцяте знову століття в двадцятому на планеті –
Геть проводи порвало. Світла ні грама нема.

Чую, як живі класики промацують стежку руками,
Бачу, як Антон Павлович ледь віконниці прочиня,
Щоб нам посвітити з неба алмазами, тобто зірками,
А ми все веслуєм у темряві навпомацки, навмання.

А потім виходять зі свічами його ще живі пацієнти.
Він їм прищеплював віспу. Вже їм з дев'яносто літ.
Коли ще і де послизнешся – а такі ж бородаті моменти!
А йти навіть в гості до Чехова–слизький, непокірний
лід!

Діди до господи просять. Гурточком до самовара.
Господар десь трохи затримався. Налягайте на пироги.
Хто хоче з його антонівок настояного узвару?..
Та чую рипучий подих його молодої ноги.

Він входить а чи не входить. Нема його, звісно.
Бо звідки ж?
Ось стіл його. Ось чорнильниця. Ось благовісна свіча.
І тільки риплять дерева – столітні чеховські свідки,
І тільки високої постаті цій бурі не вистача.

А нас всіх пронизує чайка. Літає вона, перелітує.
Шугає вона попід стелю. Прошугує наскрізь віки.
А скільки у неї граційності, а скільки в летючої сприту є,
Смутком яким вона гасить наші мажорні свічки?!

А он він сидить, здається. Трохи іронії й туги.
Безоднями таємниці дивляться шкельця пенсне.
Та буря навстіж розчахує старі поржавілі фрамуги,
Мов хоче змести загостілих – у тому числі й мене.

Та ось ударяє електрика. Спалахують болісно лампи.
У дев'ятнадцятому столітті чайка мигливо щеза.
А си ж це з якого акту його дивовижної рампи,
Чому нас пронизує кулею єдина очисна сльоза?

Крилом нас торкнула чайка. У вільному її злеті
Нас вже не жахає слизотою підступна така пітьма.
Вже в небі проблисла зірка, мов свічка в його кабінеті:
Сховався від гостей. Він пише, його нема і нема...

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle