Платон Воронько

Я знов у сні ходив до себе в гості

Я знов у сні ходив до себе в гості
Стежиною, де б'ється осока
Коло млина, де у вербовій брості
Шумить кипінь на зрубі лотока.
Купався у ласкавім шумовинні,
Між палями шугав і завертав
У найстрашніші закутки дитинні,
В озерця із косицями отав.
Я бачив справжню зеленавість лугу,
Врочисто-чисту неба голубінь,
Найглибші в світі прірви і яруги,
Наиширшу гін пшеничних широчінь.
Ці кольори, ці простори й глибини
Лише в дитинстві бачити дано.
Уздрів я те, що в літньої людини
Роками й розумом затьмарене давно.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle