Я води наберу на долоню,
а між пальців на хвилі — огонь,
мов на темному теплому лоні
ізумруди од зору твого...
Ізумруди, смарагди, рубіни,
а між ними — проміння мечі.
І упав я в сльозах на коліна,
на молитву з тобою вночі.
Може, й ранок уже за водою,
тільки півень крилом не заб’є;
мов кохана, леліє рукою
теплий вітер волосся моє.
Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй…
Читати далі »
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання…
Читати далі »
Може, ми й не друзі. На твоє «Прощай...» нахилився в тузі, облітає гай…
Читати далі »
Я люблю тебе, друже, за те, що в очах твоїх море синіє, що в очах твоїх сонце цвіте, мою душу голубить і гріє…
Читати далі »
Од трамваїв синє-синє місто, золоті од ліхтарів сніги. Хто прийшов із геніяльним хистом і зробив це розчерком руки…
Читати далі »