Дмитро Павличко

Я вчився сорок літ, та не навчився досі

Я вчився сорок літ, та не навчився досі
Губити подих свій в жіночому волоссі,
І гудзики дрібні розстібувать на спині
Я вчився сорок літ, та не навчивсь донині.

А вітер – молодик без всякої науки
Під блузочку твою всуває голі руки,
Розчісує тебе і кучерями грає,
І в приступі жаги спідницю задирає.

Кажу я: “Не дурій, нікчемний грубіяне!”
А ти всміхаєшся, як сонце осіянне,
Так, ніби щастя в тім, щоб посеред дороги
Являти світові стрункі та голі ноги.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle