Я так люблю твої листи —
і сумовиті, і лукаві.
Ні в одержимості, ні в славі
не відчуваю повноти.
Лише в дорогах, і в листах,
і в почуттях неперебутніх.
Любове, викресана з лютні,
втішайся словом на устах!
А більш нічого не проси —
ні поцілунків, ні нащадків.
Лиш слова, що було спочатку,
у храмі вічної краси.
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Що ж, напевне, можна жити, ну, звичайно, можна жити, як погасне в серці літа цвіту лампа золота…
Читати далі »