Що не мова — чудо, диво.
Чув, наприклад, ти оці
назви — як звучать красиво
білоруські місяці?
Перший — cтyдзень, другий — люты,
третій місяць — сакавік,
а четвертий — красавік...
Скільки ніжності в них чути!
Місяці в болгар і нині
всі зовуться по-латині:
януарі, февруарі,
март, апріл, але другарі
назви знають ще й народні,
що живуть і по сьогодні.
Січень в них — великий Січко,
лютий — менший Січка брат,
і тому малий він Січко,
хоч зима й не йде на спад.
Березіль же — баба Марта...
І живий тут кожен місяць:
той ріку скував не жартом,
той чобітьми глину місить.
Все підмітили народи, —
календар життя, природи!
Дивовижно йдуть у парі
і январь і януарі!
Все красиве, все погідне
у сплетінні запозичень,
і близьке всім нам, і рідне —
січень — студжень, Січко — січень.
Чуєш? Наче нив подзвіння,
щойно вистигне колосся...
Із прадавнього коріння
проросло, переплелося...
— Любі діти, хто з вас тему візьме, — каже вчитель, — тема не важка: розказати про неологізми на занятті мовного гуртка…
Читати далі »
Я такий же, як знак розділовий, і відомий шкільній дітворі. Та в словах української мови я пишусь не внизу, а вгорі…
Читати далі »
А мова не корилася царю — ані царю, ані його сатрапам, з орлом двоглавим[1] стаючи на прю[2], що брав її у пазуристі лапи…
Читати далі »
А відгадайте-но: що я таке? Всі хочуть, як народиться дитина, щоб я було красиве і дзвінке, бо носить все життя мене людина…
Читати далі »
У нім — три літери, та ба — іде на ньому молотьба. А прочитай з кінця — і вмить почне тобі мишей ловить…
Читати далі »