Іван Драч

Іван Франко у революційному Києві 1905 року

Вічний революціонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.
Іван Франко

Од колотнечі Львова він тікав,
Од провінційних зашкарублих видив.
Веслом на Київ веслував рукав,
Столом зашмуляний,–
і в натовп тіло кидав.
Зринай, поете, з журної журби,
Зривай крило
в зажмуренім польоті.
В кишенях сплять,
як зморені раби,
Скорцюрблені ручища в креозоті.
Плутарх під пахвами. Горбатий букініст
Зідрав своє, нюхнувши здобич ласо.
Встає бульвар на тополиний зріст,
І місто диха бунтом і Тарасом.
Плечистий гамір гусне навкруги,
Кипить студентство
на тарелі площі,
І рве офіціозні береги,
І топче маніфесту теплі мощі.
Фальцет жандарма будяком зроста,
І тулиться охранка рідним братом –
Чигає мста державна і проста,
Та буйна пісня трощить зуби ґратам.
Жаскі слова тасуються в ряди,
Рвуть пуповину в чесному захланні,
Стартують з тебе, матірно руді,
Щоб прикипіти в смерті
чи в повстанні.
Це стовковисько, цей картатий тлум –
Студентство, робітництво,
шпики, зайди –
Змісили в пісні волю, віру й глум,
А пісня свіжа – щойно втерла заїди.
Ген диригент, твій сивий побратим,
Змахнув крилом
над розпашілим хором,
І двигнув гімн
своїм плечем твердіш,
Аж крекнув город,
затаївшись хворим.
По Володимирській – басують дончаки,
По Володимирській –
на гімн, на хор, на мітинг
Летять, спішать, смородять. козаки,
Щоб свіжу пісню крівцею помітити.
Хористи дужі, скупчившись кущем,
Взяли на руки Лисенка як спротив,
І диригент повів плечем-плащем,
І гімн підвівся дивен-ясновродєн.
Цей гімн –
похресник з кодла теплих рим –
Уже авторитарним став потому...
І пульт живий, і диригент над ним
Одкочувались з того людолому.
Зринай, зухвальцю, з журної журби,
Зривай крило в зажмуренім польоті.
В кишенях сплять спрацьовані раби –
Скоцюрблені ручища в креозоті.
На прив'язі охранки з метушні
Прорветесь ви крізь пащі конституцій
До хати, де мелодії рясні
Так попасом на клавішах пасуться.
І стрінетесь ви знов чоло в чоло
По тій горбатій, царєломній праці,
І скатерка пожмакана під столом
Од ламаних твердих жестикуляцій.
І знов у скроню вдаряться рядки,
Аж руки засудомить в чорнім поті,–
Тож знов на ніч занурюй струпаки
В смердючім, як охранка, креозоті...

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle