Юрій Андрухович

Її пальтечко радісне й червоне.

Її пальтечко радісне й червоне.
Вона так добре знає шлях додому,
що в надвечір'ї, сніжному й блідому,
біжить мені назустріч.

Перепони

минають нас, лише гойдлива гілка
зітхне ламкою тінню під ногами
й затихне, мов пробачення негайне…

З ім’ям її римуються «сопілка»
і «свічечка» — мов геральдичні знаки.
І стільки того світу по дорозі
розсипано й забуто на морозі,
аж солодко торкнути і впізнати:

пробитий м’яч, і слід санчат, і мідь
замерзлого листка, й перо пташине,
що невагомо послане з вершини,
з-поміж густих і гострих верховіть,

і це смеркання — лагідне й глибоке…
Вона біжить, і їй чотири роки.
І я услід їй тягнуся рукою,
і чим я заслоню, і як загою?..

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Юрій Андрухович»