(З Тадеуша Куб’яка)
Татарсько-візантійська
твар мов різьблена.
Не боярська,
не царська —
засмучена.
Мужицька
ікона.
Польсько-руська мадонна,
польсько-русько-церковна
— з гарячого золота,
з живого дерева,
срібла.
Візантійсько-слов’янська,
не римська,
не папська.
Не на біленім полотні —
на домовиновій
дошці.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »