Павло Гірник

Ідуть дощі, немов прочани

Ідуть дощі, немов прочани,
Лягає небо на горби.
Така спокійна і незнана
Ця осінь видалась тобі.

Нема ні темряви, ні світла,
І самота — не самота,
Неначе павутинка світу
Над головою проліта.

І ти покірними губами
Повторюєш слова прості,
А вже під вічними горбами
Твої прочани золоті.

І все настільки невагомо,
Що вже тебе не полиша
Та тиха невимовна втома,
Коли вертається душа…

1994

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle