Павло Гірник

Ідуть дощі, немов прочани

Ідуть дощі, немов прочани,
Лягає небо на горби.
Така спокійна і незнана
Ця осінь видалась тобі.

Нема ні темряви, ні світла,
І самота — не самота,
Неначе павутинка світу
Над головою проліта.

І ти покірними губами
Повторюєш слова прості,
А вже під вічними горбами
Твої прочани золоті.

І все настільки невагомо,
Що вже тебе не полиша
Та тиха невимовна втома,
Коли вертається душа…

1994

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle