Іду по трав'янистих килимах.
Була в натхненні ткаля-майстериця.
Ось виткана із соняхів жар-птиця,
Який манливий крил її розмах!
А там – ромену золотава квітка,
Та біла – для вінчальної фати;
Комусь на щастя – з лілії підківка
Між рутою...
Промінчик з висоти,
Іще не затканий в основу конопляну,
Тонкою ниткою над кроснами ґуля.
І крик душі – довкіл, куди не гляну:
Яка прекрасна матінка-земля!
Засмутилось кошеня — Треба в школу йти щодня. І прикинулось умить, Що у нього хвіст болить.…
Читати далі »
Важучі кетяги краси Галузки вигнули бузкові, Немов не справжні, а казкові Суцвіття з перлами роси…
Читати далі »
Осінній день бухикав хрипко, Укрившись хутром листяним. За сторчаком хворостяним Зурмила бджіл прощальна скрипка…
Читати далі »
Зовсім голенькі купались дівчата. Ніч була тепла, Імла як смола. Блиснула блискавка…
Читати далі »
Ми – ковалі своєї долі»,– Старий вівчар казав щодня. Його в комунівській квасолі За землю вбила куркульня…
Читати далі »