Над містом хмари і години...
Не розлюблю тебе ніяк,
моя вишнева Україно,
красуне, страднице моя!
У центрі я. Моя Маріє!
О скільки видно відсіля!
Шалений регіт Індустрії
вже протина твої поля...
Я не останній і не первий,
що, весь в сльозах, дивлюсь кругом,
коли кістки, і кров, і нерви
дере залізним терпугом...
Аеро шум і дзвін над гаєм
доносить пісню нам лиху...
Та треба так. Я добре знаю
і не зверну з свого шляху.
У морі горя і надії,
з другими в першому ряду,
на рев і регіт Індустрії
ходою твердою іду.
Вмира Марія, вмерла Інна,
хрестом упали на траву...
Індустріальна Україна
зміня Вкраїну степову.
Життя буя, горить, і кличе,
і під непевний бігу спів
летить все далі і все швидше
од чумаків і од волів...
Аеро зграями над краєм,
частіше з станції «Ку-ку!..»
І дядько свиту заміняє
на синю блузу заводську.
Прийми, прийми привіт од сина,
що вже близька віків мета,
моя робоча Україно,
моя ти нене золота!