І стане холодно. І листя опаде.
І тільки те пожнеться, що посіяв.
І упаде з хрестом своїм Месія.
І підведеться знову, і піде.
Це фреска. Це відлуння давнини.
Це міф, якому кілька тисяч років.
У готиці, у ретро і барокко
ним торгували, підкоряли ним.
Його різьбили, плавили або
гекзаметром заковували в строфи.
Було Череповище і Голгофа.
Та над усе була — була! — любов.
Священна від колиски до зірок,
передана від прадідів у генах.
На душу накладаючи оброк,
вона забрала все, що дороге нам.
Тоді чому ж без неї кожен день
не потішає, а ятрить і тисне?..
І стане холодно. І листя опаде
на непокриту голову Вітчизни.
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »