І якщо не встигну, то не тому, що немає в мене отих Мойсеєвих сорока років, а тому, що ліньки мені коло ледачих возитися.
Хай вже син дочекається, поки підете нарешті — і всі! — у своє світле майбутнє, і не смердітиме у моїй хаті під моєю ж стріхаю ваша часникова душа.
Дякую Черепівці, Непедівці, Калинівці, Берегелям, дякую долі, що поталанило ще застати на оцьому світі Степу, яка ще є, Янусю, яка вже царствує, дядька Василя й козака Івана — дякую, що й син мій, любі мої, застане.
Дядьку Василю, тітко Маріє, мамо Степо, усі, по кому вже й барвінки процвітають, Надійко, що здужала церкву на плечах піднести, усі миколи, павли, ганусі й соломки — живіте давго.
Вам ще і за своїми правнуками дивитися, і за моїм сином, бо мені ніколи, а воно ще молоде
Дякую долі, дякую вам, Берегелі, що дали мені народитися. Бо ж не всім випадає двічі жити.
А то й тричі.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »