Павло Гірник

І хто сказав — пора прощання?

І хто сказав — пора прощання?
Ще не сльота, не самота,
Але і князя, і кохання
Весільна скрипка налита.

Ой віддаватимуть дівчину,
Ой буде сміху і жалю…
Невже ти знову, побратиме,
Повіриш тому скрипалю,

Що йде з похмілля безголосий,
Десь загубивши картуза,
І скрипку знову перепросить,
Коли навернеться сльоза?

Хай калата бубніст вусатий
І до вінця, і до хреста,
Але скрипаль?!

Він мусить грати,

Коли сльота і самота,

Коли повільно тане військо,
Зникає князь і край життя
Сама народжується пісня,
Яка вертає з небуття

І тихий дзвін, і шлях останній,
І ніч, і свічку край вікна…
Поезія — завжди прощання
На мить, що більше не мина,

На вічність, що не має влади
Над князем сивим, як земля,
І совістю, що бога ради
Не просить обіч скрипаля.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle