Зловився короп, й рук нема тримати.
Лиш груди — меч, що — межі ворожнечі.
Краплини — крок, — все ближче до півночі.
Танок лелек і лябіринту смуток.
Розмитий мол, що — діри — в мурах — миттю
На щораз інший, все стрімкіший начерк.
Різниці — хвиля, тільки серце нічим
Потамувати, що — з рінин — прикмети.
Не гір — найтяжчі — пляну перевали.
Зі шкаралущі — в почуттях — завулок
Ще сипле перли і — під ноги — хутро, —
Найгрубші форми, які — дух, як хитрик,
Що дійсність в линву скручує тугу.
Та часом — ляскіт, в тиші — ніч-тягач
Буття — в антисвіти — перетяга.
В краплину ліг, як в мандрівну труну, Що — відсвіти, — світ видовжень, — азалій, І — двері — в позолоті на камзолі, Куди — ще предки — золоте руно…
Читати далі »
Світ ще в нефритній вазі сам, – будяк, Що – фіялкову плівку водоспаду. В прозорість-крен. Глек із трубою – південь, Що – на краях – на річку й віадук…
Читати далі »
Вітри розносили сонця і сіно, Піском заносячи усесвіт, І очі грузнули від невбиральних видив. І крик, що коливав рівнину…
Читати далі »
Все відійшло, крім склянки і вина, А я — твій запах шкіри на долонях. Вже перші півні й вогники в долині, Я ж кидаю зірки в твій слід — в тартарари…
Читати далі »
Найнезбагненніше – зі звичним – поряд. Не сонце – з вежі – півень – щогодини, А смокви фіялкового страждання, Які на площі – ген – на клуби пари…
Читати далі »