Василь Симоненко

Хто у тому винен, я не знаю

Хто у тому винен, я не знаю,
Та й шукати винних не піду.
Тільки думка думку обганяє —
Як мені звести їх до ладу?

Може, так написано від роду
(Та чи в цьому втіху я знайду?) —
Що в житті моїм одні незгоди,
Іншим теж несу одну біду.

Може, так судилося од віку
І даремно я шукаю лік —
Хай розбите серце, мов каліка,
Стугонить у грудях цілий вік.

І нехай на голову бездари
(Дурневі — навіщо голова?)
Упадуть, як безпощадна кара,
Синові докірливі слова.

Я не жду і не прошу пощади —
Хай життя не балує мене —
Що ж робити, коли поруч з гадом
Батькове він ім'я пом'яне?

І нащо йому, малому, знати,
Що печаль сосе, немов змія,
Що для мене найлютішим катом
Стане совість змучена моя.

8.III.1960

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle