«Глянь на мене, вітрику, чи гарно прибралась?
Рано до схід сонечка росою вмивалась,
Є у мене листячко, пахучії квіти,
Чому ж мені, вітрику, ой чом не радіти?
Краще в полі нашому над мене немає,
Аж до моря славонька про мене літає,
Із моєї сипанки смачна страва буде,
Поливку і маслечко дадуть добрі люде!»
«Рівна, сестро милая, нам доля з тобою, —
Обізвався братичок десь за бороною. —
Скрізь по людях склалася і про мене слава,
Он і в полі, вітрику, кипить моя страва».
Химерний, маленький, Бокастий, товстенький Коханчик удавсь; У тісто прибрався,…
Читати далі »
Раз Жаба вилізла на берег подивиться Та й трошечки на сонечку погріться. Побачила Вола Та й каже подрузі тихенько…
Читати далі »
На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцім би вона такеє виробляла, Що у ставку ніхто життя не мав:…
Читати далі »
Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На ряст, на квіти подивиться, Почуть Зозулин голосок.…
Читати далі »
Між людьми, як пташка, в’ється, У людей і їсть, і п’є; Ходить старець, просить, гнеться,…
Читати далі »