Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах.
Потоптане, смертю розоране,
В бомбових кратерах і черепах,
В гільзах,
в ожугах,
в м'язах,
в трісках...
І навіть не крячуть ворони -

Жахаються круки, минають здаля, -
Шкіриться жаско, смердить земля.

Смердить і душить фосфором і тротилом,
Паленим м'ясом і динамітом...
І вже не збагнеш тут, де ж було тіло?!
Де були очі?! Де ж тут могили?!
Д е м а т е р і, а д е д і т и?!

В смерчах землі, в гекатомбах руїн,
В чорних роздзяплених кратерах
Від дітей, від дрібних, тільки пил один...
І не плаче мати, і не тужить дзвін,
І ніхто вже їх не збиратиме.

Не пригорне їх вітер - лиш сажа сама.
Брат брата не знайде, і сестер нема.
І дітям уже матерів не знайти.
І навіть не знати, де ж ставить хрести? -

Піроксиліновий сморід і пил.
Мільйони мерців обійшлись без могил.
Розметані кості згниють без хреста...

Гей, ти ж, Земле моя золота!

Перед ким, перед чим завинила єси?
І яких не кормила ще круків?!
Та і хто ж не знущався з твоєї краси?!
І яких бракувало ще Юдиних сил,
Щоб і кості дідівські піднесли з могил
Й перемішали
З костями онуків?!

Мовчить Гуляй-Поле, мовчить Гуляй-Поле,
Спалене хтивістю й зрадою Юдиною,
І лежать його діти - лежать соколи...
І ніхто не скаже ніколи-ніколи,
Що й вони, що й вони ж були люди.

Гей, і були люди - горді орли!
Тільки ж прості й не лукаві були.

О ви, що цей келих страшний піднесли,
Чи самі ж ви його пили?!

Не тужить дівчина, не плаче сестра,
І рук не ламає матуся стара, -
Одплакали доста - не чути ніде,
Ні вітер не віє, ні крук не паде.
І пташка тужлива тікає також...

Гей, ти Земле моя!
За що ж?!

За те, що Ти дика була і плідна,
Ясна, як червона калина,
За те, що Ти сонцю близька і рідна
І мила, як тая дівчина!
За те, що Ти в злиднях росла, а цвіла!
Що Волі вітчизною завжди була,
Грімлива, співливая Земле моя! -

Хто ж розсудить?! Який судія?!

Мовчить Гуляй-Поле, жаске і руде.
А стрілка помалу іде та й іде...

Хай іде. Хай стікає жалоби мить.
Хай жахтить ця земля й мовчить.
Нехай неминучість присуд веде.
Хай стрілка до риски йде, -
Аж поки не стане на грані отій,
Що стоїть Страшний Суд на ній.
Жаске й невблаганне - "СТІЙ!!!"

Схитнулись тумани, як фата-моргана.
Хтось уже кличе. Десь уже манить...
Вже вітер жалобу відбув і встає,
І хмару несе, як знамено своє.

Вже вітер шумить і полин гуде...
...Хтось там понурий, мов тінь, іде. -
Ступає задумливий і мовчазний
В кереї своїй бойовій.

І кінь десь, засідланий, кований вже,
Пряде одним вухом і тоскно ірже,
І оком кривавим у ніч позира...
То не кінь - то страшна мара.

Встає від розритих могил і руїн,
Іде Гуляй-Поле - проходить один,
Іде мовчазний і блідий, мов туман, -
Г р і з н и й,
с т р а ш н и й о т а м а н.

Іде отаман по руїнах, мов тінь.
Ступа на уламках усіх поколінь.
Над кратером чорним понуро стає.
Рукою затримує серце своє.
Торкає ногою три черепи він -
І чорний,
і жовтий,
і білий один:
...Прапрадід був.
Прадід...
І син...

Було Гуляй-Поле, було Гуляй-Поле! -
Як буряне море, кипіло й гуло.
Були в нього діти, гей, були соколи!
І не було сили такої ніколи,
Щоб скорило, щоб їх знесло.

Три черепи повні сирої землі...

Секунди біжать у їдучій імлі -
Стрілка іде до своєї мети...
Та ніщо не виповнює пустоти.

Марево блідне, хистке, як омана, -
Фата-моргана, фата-моргана..

Вітер шумить. І полин гуде.
І кінь ірже...
Та ніхто не йде!
Не чує ніхто і не бачить його,
Мов немає р о д у т о г о.

Мов немає вже гордих,
лиш ниці й покірні, -
Нікчемні пророки і брехуни,
Дрібненькі політики й говоруни,
І паралітики... - лише вони -
Продані, зраджені і невірні.

Меч не тримається в їхній руці,
І переляк на лиці.

О, де Ти, Мужній, Простий і Великий -
Благословенний на меч і бої?!
Вибухають воплем, вибухають криком, -
Ждуть Тебе сироти твої й каліки,
Й невідомщені малята твої!

Удар громами. Смерчем прийди.
І поведи!
І поведи...

О, де Ти, Грізний, Страшний, Непоборний?!
Як Бог, Вогнеликий! Як земля, Чорний!
Меч Правосуддя! Кара Господня! -
Де ж Ти -
М е с н и к у всенародний?!

Безжалісний і невблаганний,
і безрозсудний, і предковічний.
Із всіх жорстоких єдино правий!
Страшний,
Апокаліптичний!

Неповинная кров - клятьба Твоя.
Ти - єдиний з усіх Судія.

Тінь Твоя ходить. Вітер гуде...

Іде по кістках він.
Іде...
Іде!!!
(Стрілка доходить своєї межі). -
Ходою тяжкою іде, мов чужий,

Вдивляється мовчки до серця свого, -
Дивиться вглиб - і не бачить його, -
В муках, в вогні обернулось в такий
К а м і н ь
Обсмалений і тяжкий.
Він виходить на дике бескиддя руїн.
Мов чорний орел, позирає один.
Вітер керею йому роздима...
- Нема!.. Ще орлят нема...

Ще лежать між розритих дідівських могил.
Ще ковтають сльози, глину і пил.
Ще їх не окрилив відчай і гнів
Для страшносудних боїв.

Келих не повен. Ще крапля паде.
Ще стрілка до риски своєї іде...
Він пестить ефес і жде:

...Вам мало на світі сиріт і калік?!
Гряде ж
М І Й!
Р І К!!!

І свисне Він так, що туман впаде.
Застогне земля і загуде.
Задвигтить Гуляй-Поле не бачене ще.
І - лявіна потече, -

Невблаганна, Безодвічна.
Страшна. Апокаліптична.

І приб'ють вони серце, мов стяг, на стовпі...
І встануть каліки... і встануть сліпі...
І кинуться юні... Мужні... Старі...
І сестри зґвалтовані, і матері...

І дитя подаватиме кріс і набій
В цей святий, страшносудний бій...

Прокотиться смерч.
Й не поможе ні "Боже мій!",
І не врятує "Пробі!" повалених ниць...
Гей, відміряно ж буде та й мірою гожою!
Загатяться кратери кістками ворожими,
Черепами грабіжників і дітовбивць.

Над головами ґвалтівників і паскуд
Довготерпеливі довершать С у д.

І розвіють пил. І розвіють прах.
І ляжуть самі на чужих кістках.
І вітер над ними, як щит, приб'є -
Як Меч Правосуддя - ім'я Т в о є.

Лежатимуть так, щоб колись розцвісти.
Лежатимуть всі. І над всіми - Ти
І серце Твоє. І не візьме їх тлінь -
Офіруваних
В ім'я поколінь.

Пливтимуть світи мимо серця Твого.
Цвістиме чебрець. І не буде того,
Хто б Тебе осудив за діла Твої, -
Такого
Нема судії!

А якщо десь є - убий і його!
Щоб знав міру горя Твого.

Пливтимуть світи мимо серця Твого.
Густиме над маками соняшний гонг.
І густиме в віках Твоє ім'я -
Єдиний, найбільший з усіх Судія!

Благословенний. Могутній, як ниви і синь.
Вічний
В с е р ц я х п о к о л і н ь!

 

Січень, 1944 р. Тернопіль