Павло Гірник

Григрію Сковороді

I


Понад хмари, понад зорі

першу думу-голубицю

Випускаю просто неба серед ночі, серед поля.
А за нею проти вітру випускаю другу думу.

Аби обширу напиться, як з криниці при тополі.

Свою силу, свої крила їм віддав я, щоб злітали
Понад кумканням болота, понад світом.
Навздогін благословення їм лелеки посилали,
Але голос їх полинув ген за вітром.

Як верталась перша дума,

як зоря із неба впала,

Крила спалені згорнула біла птиця.
Як верталась друга дума, до сестри не припадала,
А схилилась у жалобі, мов черниця.

Не спиняйтеся,

допоки

відклекочуть в грудях сурми,

Доки сам я не закрию ваші очі.
Проти вітру,

проти світу

випускаю свої думи

Серед поля,

серед болю,

серед ночі…

II. Уночі

— Софіє!—

Ніч відлунює ім'я.

Гуде у світ сполохана дзвіниця.
Над мурами глухої кам'яниці
Зліта собору біле голуб'я.

Якої втіхи забаглося оку?
Яку зажуру серце напита?
Тече у ніч холодну і глибоку
Криваве сяйво бані і хреста.

Не раз тут гупотіла перезва.
Похмільний крик стинали блискавиці.
Софіє, наречена і вдова,
По кому вітер плаче у бійницях,

Чиї колись тут дзвякали кайдани
Во славу й зряду на усі літа?
…Сьогодні пізно. Завтра — буде рано.
Мовчи і ти, пречиста і свята,

Про все, то спалахне і спопеліє,
Лишивши вільний вітер по собі.
Іду до тебе у важкій журбі —
Розрадь і воскреси мене, Софіє!

III

Пророче-смутку! Не ломи
Ані маленької надії.
Вже дзвони б'ють попід грудьми
І в небо падає Софія,

Аж вітер бані обдима!
І вже не втримати плечима
Ні світу, що ловив дарма,
Ні стін з порожніми очима.

І ті слова, колись німі,
Уперто шукані роками,
Ледь проступають у пітьмі,
Як вогка фреска під руками.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle