В дешевих берлінських готелях, які тримають росіяни,
де на рецепціях немає льодяників,
а в кімнатах — відповідно — конвертів з готельними лейблами,
де стоять пожовтілі від часу ванни,
в яких ховаються риби і скорпіони.
часто спиняються відвідувачі, терті життям,
яким є що розповісти про цей час, перш ніж завалитись
в ліжко разом зі своїм бухлом і старими мундштуками.

Доки вони говорять і жують нарізану шинку,
принесену з крамниці напроти,
і попіл з їхніх цигарок летить в ліжко,
як сніг на портові міста,
місяць встигає з рогу вулиці переміститись ближче до церкви
і коридорні починають займатись ранковим прибиранням,
знаходячи в душових кабінах використані презервативи
і вимазані кров’ю рушники.

І ось одного разу в один з таких готелів
вселяється чоловік, показавши на рецепції студентський
аусвайс, і зачиняється в кімнаті.
Вранці йому ще приносять сніданок і він —
разом із тацею, не скидаючи одягу і черевиків,
залазить у ванну і пускає воду.

Знайшовши його вже наступного дня
і викликавши поліцію,
коридорні потім довго перемовляються,
що ось, мовляв, треба ж було так наковтатись снодійного,
щоби померти просто в воді,
бачиш, виявляється смерть може пахнути
турецькою кавою,
і що нам тепер робити після цього всього.

Міста, розірвані жагою самотніх жінок,
змащений слиною молодих еміґрантів місяць —
все, про що вони говоритимуть, про що їм є що розповісти,
коли кожен ковток і кожна тяга —
лише привід продовжити безкінечну розмову.

Мало хто здогадується про межі видимого,
особливо в цій кімнаті з тостером і нічником,
з якої немає повернення, і немає пояснення,
ти ж не будеш слухати налякану прибиральницю,
яка першою увійшла до кімнати
і навіть бачила, як у воді плавали
розмоклі банкноти і чорні дельфіни,
а зі стелі на тонких павутинках
спускались павуки і ангели
і сипали трояндові пелюстки
в хлоровану воду.