Галина Паламарчук

Господи, скільки можна!

Господи, скільки можна! — ізнову
випробування душі весною,
знову котиться горошинка надії,
а душа — за нею:
навчена, в тім’я бита, по горло з досвідом —
та душа за нею!
Чи хотів Ти, Боже,
насилаючи цей блідий відбиток Раю,
пересвідчитись, що жива ще душа моя, —
то дивися: жива,
бо сміється, і плаче, і тішиться,
опинившись у вічності,
яка то зникає, то з’являється
і зветься весною;
опинившись перед образом Твого Раю.
Дивися: жива!
І відпусти її догорьовувати
на твердих земних дорогах,
не демонструй в’язневі
усіх принад волі,
о милосердний…

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle