Галина Паламарчук

Господи, скільки можна!

Господи, скільки можна! — ізнову
випробування душі весною,
знову котиться горошинка надії,
а душа — за нею:
навчена, в тім’я бита, по горло з досвідом —
та душа за нею!
Чи хотів Ти, Боже,
насилаючи цей блідий відбиток Раю,
пересвідчитись, що жива ще душа моя, —
то дивися: жива,
бо сміється, і плаче, і тішиться,
опинившись у вічності,
яка то зникає, то з’являється
і зветься весною;
опинившись перед образом Твого Раю.
Дивися: жива!
І відпусти її догорьовувати
на твердих земних дорогах,
не демонструй в’язневі
усіх принад волі,
о милосердний…

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle