Голову розбив я об каміння неба,—
на заході морок, на заході кров...
І в нестямі вітер утікає степом,
ніби блиск останній скинутих корон...

О мої шукання, мрії-метеори...
Не шумує листя, в жилах не вино,—
місяць народився ніби тільки вчора,
а уже блукає на степу давно.

Ох моє телятко... Як тебе спіймати,
щоб віки горіло ти в душі моїй...
Доки ти од мене будеш утікати
і ховатись раптом в голубій траві...

Я даремно руки в небо простягаю,—
на худих долонях тілький тихий сміх.
І розбив об небо голову з одчаю.
Вітер...
Сніг...