Голос, наче пожухлий листок,
кружеляючи, впав на лужок,
а за ним, а за ним в дві руки
навперейми біжать дітваки.
Безголосий біжить вороний
уздовж стежки, баскої струни.
А за ним — то не порох, а дим,
біг його — молодий, молодим…
Навздогони за тим втікачем
вибігає сльоза із очей,
і простерта рука доганя
розтривожену квітку коня.
Задля чого така круговерть,
коли рот повен сміху ущерть,
коли в кожного в ямках очей
жар цвіте гаряче, гаряче?…
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »