Віктор Грабовський

Глибічка

Єдиний крок лишень,
а вже душа спотерпла:
з-під ярозілля, гілля, з-під кори
б’є дух життя
такий вогненошерхлий,
аж білий день
боїться, що згорить.

У цій державі я не знаю втоми.
Сюди й без візи вільний вхід мені.
І в цьому вічнобуйному огромі
кожніський пагін тче свої пісні.

Єдиний мій!
Єдинокровний світе!
В земних трудах — усе єство моє.
Та тільки тут,
вогнем оцим зігрітий,
я можу знов ридати і радіти
й любить життя —
зелом і солов’єм.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Віктор Грабовський»