Платон Воронько

Глодовий кущ колов шипами вітер

Глодовий кущ колов шипами вітер,
Трощив на брості паморозі лід,
Змітав довкола таємничий слід
Відталинами виписаних літер.
Коли ж одяг покручені гілки
В зелений шовк з рожевістю рясною,
Сховав свої колючі кулаки
І з ніжним шепотом вклонивсь перед весною.
Згадав про зниклий напис на снігу,
Що мерехтів, мов іскри од кресала,
Він запитав красуню дорогу:
– Це ти мені про свій прихід писала?
– А хто ж іще!..
– Виходить, я даремно
Ламав за тебе шип'я кулаків?
– Я – дівчина...
Ми любим сварку ревну
Закоханих у нашу вроду юнаків.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle