Валерій Ілля

Гість із запорозької січі

батьковеє слово хлібом на покутті
материне квіткою з молитви
коло зброї на лаві діти та янголи тихі
доля в пісні випозичила очі
а сусідській дівці не потрапить
тую зморшку що на обрусі розгладить
— як жив буду повернуся
через три года
піддівочих головоньки маківками пахнуть
у оці хлюпнеться — заховається у душі на споді
коло білої сорочки на Божу дорогу
між образами на покутті засвітилось вільне місце
душ із світів прибуло стілько
що й сльозині ніде впасти
сам і тут і вже нема нігде
погляд понад головами
й далину п’ють очі

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle