Мої дні жорстокі та холодні
полину навіяли в пісні,
потонули обрії в безодні
чорної весни.
Знов підказує мені до вуха
слів спокуслива, похмільна їдь,
що поглине серце завірюха,
хоч би мимохіть.
Так складатиму в дні анестезії
цю отруйну дань моїм часам,
бо дарма: гірке вино поезії
мушу пити сам.
Нерозумна мрія зрадно кличе,
знаю, що омана це й фантом:
хочу вирізьбити днів обличчя
вірша долотом.
Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий…
Читати далі »
Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя боже повезуть…
Читати далі »
Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, і місяць, мов тюльпан, червоний…
Читати далі »
Настурцій ніч і ніч конвалій Пливе музика радієва. В саду тривожний жду - ніч палить - тебе, далека зоре, Єво…
Читати далі »
…
Читати далі »