Гармонія, в якій живуть слова,
Не форма, не верлібри і хореї.
Безлюдний степ і квітка польова,
Верба самотня і зоря над нею,
І той маленький всесвіт джерела,
В якому спрагу погамує кожний, —
Поезія, яка завжди була,
Для неї ти не бог, а подорожній.
Риторика невдовзі відпала,
Красиве слово може одурити.
Лише природна мова джерела
Тебе навчить мовчати й говорити.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »