Гадаєш — це легко:
удвох,
як спрацьовані коні в упряжці,
збатожені спини,
сирітство, руїни,
арешти, податки, нестатки…
Гадаєш — це просто:
тягнути копійку, як нитку,
латати пожитки,
роками тулитись в чужому фільварку,
на карку
тримати обов'язки —
діти, робота, освіта…
Гадаєш, на світі
усе проминає без сліду,
намарно?
Лиш з вічного болю —
немеркнуче світло вівтарне,
а з вічного млину —
каміння на спину,
не манна…
Це істина, сину.
Це вигадка,
вигадка, мамо.
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »