Платон Воронько

Два Тютюнники стоять переді мною

Два Тютюнники стоять переді мною.
Доле, ти дала такий талант братам,
Що вражав нас правдою земною,
Зливи ніс посушливим літам.

Вже колосся бронзою дзвеніло,
Спілі зернята співали на коші...
Чом же яре сонце потемніло?
Чом сльота осіння на душі?

І холодні похоронні сурми
Слізьми захлинаються, сумні.
Два Тютюнники, немов народні думи,
Болем озиваються в мені.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle