Дощ іде. Субота. Суєта.
Поїзд зупиняється у Галичі.
У житті з'являються прогалини,
і німує слово на устах.

І здається ж: осторонь стоїш,
дивишся на колію, а бачиш
душі неспокушені, дитячі,
у столиці продані за гріш.

Згадуються приказки старі,
і нові виблискуючі стріхи,
і мечі, поховані у піхви,
і вода отруєна в Дністрі…

А дорога знову потече
повз вали зруйновані і замчище,
швидко вислизаючи з очей,
з пам'яті твоєї вислизаючи.