Борис Мозолевський

Дорогою стріли

Шалений лет — і потяг проминув
Кривого Рога димарі червоні.
Вони услід рвонулись, наче коні,
І стали. Й попливли у далину.

І знову лет — крізь відстані, крізь ніч,
Крізь кіммерійство, скіфство, половецтво,
І потяг мчить, немов стріла ловецька,
І цілий всесвіт падає навстріч.

Куди цей лет? — мовчить німа пітьма.
Якби ж під неї зазирнуть могли ми!..
У вічність обсипаються могили —
Ні відгуку, ні просвітку нема.

Дорогою стріли віки пройшли —
Всі формули, всі знаки постирали.
Дорогою стріли, де йшли воли,
Загвинчуємось в космос по спіралі.