Павло Гірник

Дорогою додому дощ паде.

Дорогою додому дощ паде.
Стоять світи невмивані, як діти.
Кривенький цуцик, старченя руде,
Прибився, бо не знає, де подітись.

Таке безмежжя і такі свята,
Такі вітри, і грім простоволосий, —
Хіба що небо в грудях калата,
Хіба ще осінь, невблаганна осінь.

Німує воля, світяться сади,
Стоїть душа віч-на-віч з самотою.
Іди, жебраче, йди, а не гряди
Сліпим дощем, землею золотою.

2000

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle