Ніхто не винен. Тільки час.
Між нами довгі коридори.
І вже не порятують нас
Ні адвокат, ні прокурори.
Час — винуватець і суддя,
І він — інстанція остання.
Тут недоречне каяття,
Ні вибачення, ні благання…
Між нами — сяйво золоте,
Яке мене нестримно кличе.
У сні лиш папороть цвіте,
А квітка — то твоє обличчя.
Воно спалахує на мить,
Як радість, що повік не згіркне.
Я не боюсь його згубить —
Хіба загубиш сяйво зірки?
І що буття і небуття,
Як почуття живе, гаряче…
А може, в тому смисл життя,
Щоб зірочку свою побачить!
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »