Надія Кир’ян

До зірочки

Ніхто не винен. Тільки час.
Між нами довгі коридори.
І вже не порятують нас
Ні адвокат, ні прокурори.
Час — винуватець і суддя,
І він — інстанція остання.
Тут недоречне каяття,
Ні вибачення, ні благання…
Між нами — сяйво золоте,
Яке мене нестримно кличе.
У сні лиш папороть цвіте,
А квітка — то твоє обличчя.
Воно спалахує на мить,
Як радість, що повік не згіркне.
Я не боюсь його згубить —
Хіба загубиш сяйво зірки?
І що буття і небуття,
Як почуття живе, гаряче…
А може, в тому смисл життя,
Щоб зірочку свою побачить!

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.


Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle