Платон Воронько

До всього звик я, навіть до осінньої

До всього звик я, навіть до осінньої
Холодної і чорної землі,–
Коли вже й сонце промені знецінює,
До заходу ховається в імлі.

Але не звик я до години сонної
В ранкову пору чи на схилі дня.
Волію час той пілкою суконною
Протерти, як спітнілого коня.

З відра облити свіжою, студеною...
І мчати, обірвавши стремена,
Незвіданою стежкою буденною,
Яку ніхто на світі ще не зна.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle