Марта Тарнавська

До самоти

Я вернуся… Не довго нам бути в розстанні.
Скоро в смутку шукатиму радощів знову,
без запросин прийду, коли промені ранні
поведуть мене в гори на тиху розмову.

Ти простиш, але я — непокірна і горда —
мов апостол Христа, відречусь тебе тричі.
Я нестиму тобі і зневагу й погорду,
поки вірність твоя знов мене не покличе.

Утікатиму з гір в гамірливі долини,
щоб щоразу вертатись в покорі до тебе.
Без докорів зустрінеш, мов блудного сина,
і простягнеш окраєць гостинного неба.

1947

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Марта Тарнавська»