Пантелеймон Куліш

До підкарпатних земляків

І
Безгрішний ваш гримить з Олімпу, з Ватікана.
Останній се вже грім, остання вже й омана
Про мляві розуми, про боязкі серця,
Роботу польських шкіл, науку лжи отця...
Хилітесь під свого тіароносця-пана,
Що вбогу й темну Русь наваживсь до конця
В ляхву перевернуть, - первоцвіт християнства
В пустоцвіт обернуть, на втіху тунеядства.

ІІ
Хилітесь під його: бо вас од казаків,
Що ви так славите, Ян з Дуклі слобонив:
У хмарах бернардин навколішках молився,
І - чудо! Вами Хміль римлянам поступився...
Живих вас і мерців, як липину лупив,
І лупом за поход з Ордою розплатився,
І не пішли в ясир ви хижій Татарві,
А підклонилися латиненій Ляхві.

ІІІ
Хилітеся ж: бо вже давненько базиляне
Римлянам оддали насліддє православне.
А ви чого ждете? Не встане вже козак
До шарпання Ляхви, не скличе гайдамак
На подвигі святі, - ті, що кобзарство нянче,
Підходючи під ваш до ворохобень смак,
Вас вивчило хвалить, як хвалить шляхта польська
Все, що в Москві орда чинила запорозька.

ІV
Погибла й путь того, кого наш люд прокляв,
Як до своїх братів, московців утікав.
Між ними в гоголя раріг переродився.
В повазі й красоті невиданій з'явився,
А вас із вашими піснями занедбав,
Що в темного сліпий, сліпуючи, навчився,
І ми з ним славимо потужну й чесну Русь, -
Хто предків під Ляхом і старини не збувсь.

V
Ви ж, бідолахи, вже давно позабували,
Що віри пращури "від папи не приймали".
Тепер вам совісті мутної господар
Дарує целібат і римський календар,
Щоб на чуже гніздо зозулями чигали...
Подякуйте йому за сей спасенний дар:
Бо певно будете на небі раювати,
А на землі "ляхом з ляхами вирубати".


Лядуйте: бо давно впевнила вас Ляхва,
Що нашим злигодням вина - одна Москва,
Що та Москва, - не Русь, не руським дише духом,
І ви хитаєтесь, затуркані сим слухом.
Наука й правда в вас - слова, слова, слова!
Хто ж робить русина мізерним легкодухом?
Не хто, як мороком окритий той вампир,
Що засисає й вас, і ввесь латинський мир.

VІІ
Оце ж гримить глагол з Олімпа, з Ватікана:
"Ділися, туманій востаннє, Русь преславна!
Овечим робом нам, обманщикам, піддайсь,
Спасення душ від нас і щастя сподівайсь!
Нехай водвориться між браттями омана
І торжествує знов пекельних брехень князь,
І рідну Русь на Русь олжею підіймає,
Нову козащину криваву засіває!"

VІІІ
Нехай!.. Байдужі ми про ницаків Хмелів,
Про зрадників Мазеп, письменних паліїв
І всяких інших злюк, що поміж нас гніздяться
І з ворохобництвом лихим своїм таяться...
Все Русь перебула, ніхто нас не зломив,
І всує вороги на наше царство зляться.
Обійме руський дух і землю, й океан,
Як з його прожене Наука лжі туман.

ІХ
Ви ж древніх київських цурайтесь наших уз,
Що єдинила Русь у княжеський союз,
Ім'я Владимера велике занедбайте
І віру предківську під римську нагинайте.
Скликайте на царя восточного медуз
І фурій огняних, да от що певно знайте:
Ми Владимерію свою воскресимо
І панувати вам з Ляхами не дамо.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle