Дядьку Василю, згляньтеся,
Ще кузня димить у світ,
І вишенька, як відданиця,
Вклоняється через пліт,
Ще люди попід криницею —
В селі коли не жнива? —
Чекають, чи брязне крицею
Ваша рука жива.
Полагодите, склепаєте,
А то й підкуєте коня…
Вже з тридцять років не палите
І чарочка — не щодня.
І карано, й перемучено,
І кров не спинили боги, —
Досі біжить онучею
Зламаної ноги.
Хіба що роки минаються,
Як десь зозуля кує…
А вишенька посміхається.
І тітка Марія — є…
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »