Віктор Грабовський

Діти

(З Кароля Войтили)

Доростають зненацька з любові, а потім, так раптом дорослі,
тримаючися за руки, мандрують собі у юрмах —
(серця, мов спіймані птахи, профілі в сутінь вростають).
Знаю, що в цих серцях б’ється пульс людства усього.
Тримаючися за руки, над береглм сіли тихо…
Стовбур дерева й Земля в Місяці: чуттів недошептаних трійця.
Мла причаїлася обіч.
Над рікою серця виростають.
Чи завше так буде — питаю — як рушать зі свого місця?
А можна сказати й інакше: чаша світла, нахилена квітам,
пізнає в кожній з них якесь доти не знане дно.
Того, що в вас почалося, чи зможете не зіпсути,
чи завше спроможетесь відділяти
добро і зло?

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Віктор Грабовський»