День-пустоцвіт схилився і погас.
Ніхто не біг твоїй душі назустріч.
Відстояний, холодний і тягучий
крізь тебе переціджувався час.
Ніхто тобі сьогодні не відкривсь.
В годиннику збалансувались гирі.
У теплій комфортабельній квартирі
заснули, вгамувалися вітри.
Оце і є, мій друже, самота.
Цей вакуум, цей міжчотирьохстінний.
Десь догорить кульбаба золота.
Десь догорять метелик і людина.
І на світанку, виссаний вогнем,
обпалений, спустошений, безсилий,
повз тебе сивий ангел промайне,
твоє життя відносячи на крилах.