Я — земля,
сповнена ласк,
щедра своїм багатством.
Тепло моє — життєдайне.
Черпай із нього,
мов воду цілющу,
мужність, силу, радість життя.
Я — земля.
Ти спраглий — я можу тебе напоїти.
Ти голодний — я нагодую.
Ти самотній — я зігрію теплом свого тіла.
Я — земля.
Тепло моє життєдайне —
не власне —
позичене:
я вся — у полоні сонця:
я — насичена сонцем,
я — ним щедра.
Я — земля.
Та без сонця я — мертвий камінь,
вигаслий місяць,
попіл прагнень,
що його не заплідниш більше
новим життям.
Я — земля.
Тепло моє — життєдайне.
Я — щедра.
Не забирайте тільки в мене сонця.
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »