Ця містечкова замкнутість утіх
на перукарнях і кінотеатрах
ні болю, ні тривоги не роз'ятрить…
Та тільки що зостанеться для тих,
хто ще у генах, як в касетних стрічках,
кому уже ні кочерги, ні свічки
не знайдеться у предківськім коші —
лиш містечкова замкнутість душі.
Лиш храми, пофарбовані у барви
морозива із кавою “гляссе”,
і замість окриляючих пісень —
захриплі голоси місцевих бардів.
О менестрелі — нижчі від трави,
тихіші від ручайного дзюрчання!
У ваших жилах не тече Почайна
і не ясніє сяйво булави.
Та чи мені судити вас за це?
Чим я сильніша? Або чим я краща?
Під ковилою ворухнувся пращур,
ховаючи від стронцію лице.
Та що він може? Полишивши рай,
кого застерегти від лиха прагне?
Зболілу душу? Чи лише параграф
у кодексі про совість і мораль?
Кому він посилає письмена
крізь амбразуру гасел і овацій —
курганам скіфським, чи царям сарматським,
чи все-таки невинищеним — нам?
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »