Марта Тарнавська

Чи й ти ішов крізь ніч?

Чи й ти ішов крізь ніч?

Вона така, як море,

що заливає все. Безмежжя. Самота.
Стихає горда річ, бо маєстат покори
ключем нових пізнань замкнув твої уста.

Вантаж своїх шукань несеш у ніч з собою
і тугу, що росте, немов вечірня тінь.
Простягнута рука не скаже: я з тобою,
ласкавий режисер не скаже: відпочинь.

Без радості чудес, без віри в допомогу
— ілюзій каганець заблиснув — і погас —
без знаку S.O.S. ступаєш на дорогу
до правди, що мов смерть.

А твій погонич — час.

1959

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Марта Тарнавська»