"Ідіть, мої діти,
Дрібненькії квіти,
На могилі станьте
Та на шлях спогляньте.

Вертається з Дону
Чумацтва багато, -
Чи не під'їжджає
І ваш рідний тато.

Літечко минає,
А його немає.
Чогось моє серце
Ниє-заниває.

Дощі попсували
Чумацькі дороги, -
Коли б не спіткали
Розбишаки вбогі!..

Помолітеся, дітки,
Богові святому,
Щоб тато щасливо
Вертався додому".

Раді діти уволити
Материну волю,
Ізнялись, покопотіли
На могилу в поле;

До могили припадають,
Травицю цілують,
А старшеньке зачинає
Молитву святую:

"Боже, тату наш небесний!
Змилуйся над нами,
Верни татуся додому
З сивими волами!

Нехай мати серед ночі
Тихенько не плаче;
Нехай татуся здоровим
У вічі побачить!

А для нас, маленьких діток,
Вчини, милий боже,
Щоб у тата не однято
Гостинця в дорозі!"

Щиро молиться дітвора
Богові святому,
Аж ось - "Гей, гей! - чути в полі, -
Гей, воли, додому!"

"Тато! тато!" - закричали
Дрібні пташенята.
Копотять йому назустріч
Дівчата й хлоп'ята.

Хто ж то словом те розкаже,
Що діється в серці?
Пригортає батько діток,
Плаче і сміється.

"Що матуся? чи здорова?
Чи тяжко журилась?" -
А хлоп'ята вже по люшнях
На мажу схопились:

"Гей ви, сиві, половії!
Гей, воли, додому!
Щиро ми за вас молились
Богові святому".

Веселиться батько, гледя:
"Чумацька натура!
Зрости, боже!.. Буде наша
Не послідня хура".

Задивився, радіючи,
На діток дрібненьких,
Аж тут: "Пробі!" - крикне ззаду
Наймит молоденький.

Озирнувся - вже бурлацтво
Воли випрягає.
Він до дрюка, - навкруг його
Комишників зграя.

"Молись богу, сякий-такий,
Та давай червінці,
Виймай сукні та коралі,
Що накупив жінці!"

"Схаменітесь, люде божі!
От моє багатство:
Плуг волів, чотири вози..." -
Не вважа бурлацтво.

Байдуже й на дітські сльози
Комишникам клятим:
Не спускають у дорозі
Чумакам багатим.

"Ой беріте ж воли й мажі
І ввесь мій пожиток,
Тільки, пробі, не робіте
Сиротами діток!"

Святе слово - малі діти,
І яке то серце,
Що на батьківські гарячі
Сльози не озветься?

"Стійте, стійте! - загукає
Комишник найстарший. -
Утікаймо, пани-браття:
Се здобич не наша!"

Шарах зграя до байрака!
Мов птаство шугнули
Зрадів батько, уклонився
В ноги гайдабурі

"Ой не дякуй, брате, -
Каже гайдамака -
Нехай буде твоя богу
Та діточкам дяка

Здавна я чигав на тебе
З бідолашним братством
(Ти худобою й достатком
Вславивсь між чумацтвом)

І сьогодні твоїх діток
Бачив на могилі,
Як вони за свого тата
Господа молили.

Спершу я сміявсь, а потім
Поринули сльози,
Як згадав об своїх дітках
І жінці-небозі.

Ой і в мене, брате, дома
Є дітки маленькі,
І за мною тужить-плаче
Їх безщасна ненька.

Вертайсь, брате, до господи,
А ви, дрібні діти,
За мою погибшу душу
Господа моліте!"